Питання до тексту Однокрил
Як птах захистив себе від собаки?

А.С. Пушкина очень интересовала роль случайности и предопределенности в жизни человека. Он верил в рок, знал, что существуют фатальные обстоятельства, которые неподвластны воле человека и его планам. Собственная жизнь не раз давала ему повод задуматься о том, от каких странных мелочей зависит судьба. 
    Многие произведения Пушкина полны раздумий о непостижимой игре, которую ведет с человеком Создатель. 
    В повести "Метель" автор выводит подчеркнуто обычных людей, не блещущих умом, талантом, силой духа, и показывает, как причудливо может сложиться жизнь, если вмешается необъяснимая и непредвиденная случайность. 
    Герои "Метели" — уездная мечтательная и сентиментальная барышня и бедный прапорщик, находящийся в отпуске. Они влюблены друг в друга, родители против, и вот Маша и Владимир, по классическим канонам жанра романа, решают бежать и тайно обвенчаться. Все спланировано и рассчитано, верные слуги готовы друзья жениха соглашаются стать свидетелями и даже "жизнь за него отдать", батюшка согласился венчать... И ничего не получилось! Вмешался случай, судьба рассудила по-своему. Поднялась метель, закружила в поле жениха, и он опоздал на "собственную свадьбу. И эта же метель привела к деревенской церкви проезжего офицера Бурмина, который и оказался под венцом с незнакомой барышней. Ему это казалось шуткой, проказой, и только потом он осознал, что шутить с судьбой опасно! Два незнакомых друг другу чело-река соединены узами брака, но не могут надеяться на Любовь и супружескую жизнь. Они не могут даже найти 1фуг друга. 
    Судьба вмешалась еще раз, дав возможность героям встретиться по-настоящему и полюбить друг друга. Это невероятный союз, который начался свадьбой, а продолжился через несколько лет знакомством, может быть счастливым, по мнению Пушкина. А метель — это символ судьбы, того непонятного, причудливого и своенравного игрока, который держит в руках карты нашей жизни.

Мій улюблений герой роману – батько Айвенго, Седрик Сакс. Він був багатою людиною похилого віку років шістдесяти, належав до представників Саксонської знаті, чим душе пишався. Мріяв про відновлення в правах саксів, і був затятим супротивником норманської влади. За зовнішністю Седрик був середнього зросту, але мав міцну статуру, широкі плечі, накачані м’язи та довгі руки. Його тіло було загартоване участю у війнах та на полюваннях, які він полюбляв. Його русяві, ледь сиві довгі волосся були розділені порівну на дві сторони і падали на плечі. Він мав широке обличчя правильної форми, білі зуби, великі блакитні очі, які то сяяли добродушністю, то блищали гордістю, то змінювалися раптовим гнівом. Основні риси його характеру: сміливість, щирість, чесність, патріотизм до своєї країни та любов до свого народу. Він був милосердним чоловіком. Про це можна судити з того, що він допоміг незнайомому єврею і приютив його в своєму замку. Присутні гості були здивовані таким поступком, адже єврей мав неприємний запах і був бридкої зовнішності. До того ж, нагадаю, що в той час до євреїв в Англії було негативне ставлення, їх всіляко пригноблювали і відносились до них як до людей другого сорту. Разом з тим Він був запальним, нетерпеливим, хоча і завжди прямим. Його дії були швидкі і рішучі, так як все своє життя він захищав права родини від чужих зазіхань. Нормани постійно Седрика з ріднею намагались принизити, навіть захоплювали в полон, звідки він за до слуги успішно втік. Зрештою, король Ричард таки зумів зачарувати шляхетного сакса, в Седрика пропала відраза до норманської крові і він дозволив своєму сину Айвенго взяти шлюб з леді Ровени.