"Соловей и роза"
Составьте таблицу.

Відповідь:

Рік написання – 1833

Жанр: віршована балада

Тема: роздуми поета про майбутнє життя

Ідея: зображення всіх негараздів та випробувань людського життя Алегоричні образи:

човен (людина)

море (життя)

хвилі, вітер, хмари, громи (життєві негаразди, випробування).

Віршовий розмір – чотиристопний амфібрахій.

Римування – перехресна, суміжне.

Автор використовує епітети – синєє море, буйнії вітри, чорнії гори. Порівняння – хвиля гуляє, мов чорнії гори; в тих хмарах, мов голос небесної кари: як човнові море, для мене світ білий; як темная нічка, насупились хмари.

В останньому рядку першої строфи балади повторюються звуки  «р», «г», які передають гуркіт грому, це алітерація, яка підсилює образну картину бурхливого моря.

Зменшувально-пестливі слова (нічка, весельце), повтори (плавле), звертання (мій покою), нестягнені форми прикметників (буйнії, лютеє).

Риси романтичного стилю в баладі: грізна морська стихія, трагедія з човном, переживання ліричного героя, зв’язок із фольклором.

Пояснення:

 Герой расценивает себя как "нравственного калеку", у которого "высохла, испарилась, умерла" лучшая половина души. Кто же виноват в том, что Печорин превратился в "умную ненужность?" Сам Печорин отвечает на этот вопрос так: "Во мне душа испорчена светом". "Моя бесцветная молодость протекла в борьбе с собой и светом; лучшие мои чувства, боясь насмешки, я хоронил в глубине сердца, они там и умерли", "Глупец я или злодей, не знаю; но то верно, что я так же очень достоин сожаления"
    Постоянный самоанализ, рефлексия делают Печорина безучастным, бесчувственным. "Я давно уже живу не сердцем, а головой, я взвешиваю и разбираю свои собственные страсти и поступки с строгим любопытством, но без участия", - признается он перед дуэлью с Грушницким.
    Печорин отличается от других героев романа тем, что его тревожат вопросы осознания человеческого бытия - вопросы о цели и смысле жизни, о назначении человека.
    Вокруг Печорина рождаются страсти, происходят столкновения, ведутся споры. Но все герои романа: Вера, княжна Мери, Грушницкий, Максим Максимыч, Вернер и даже сам автор - находятся под властью странного печоринского обаяния. Все они в той или иной степени влюблены в него. Но никому из них не удается постичь бесконечные возможности души Печорина.