1. Бредбері народився в місті: а) Вокіган; б) Оук - Парк; в) Каліфорнії. 2. За словами Р. Бредбері його виростили(підберіть варіант пропущеного слова): «Мене
виростили. Я не вірю в коледжі та університети...»: а) вулиці міста; б) дідусь та бабуся;
в) бібліотеки.
3. Творчість Р. Бредбері належить до жанру : а) фентезі; б) наукової фантастики; в) соціально-
психологічного.
1. Функцію вистежування й покарання Монтеґа у романі Р. Д. Бредбері «451° за Фаренгейтом»
виконував: а) шпигун; б) пожежна машина-робот; в) механічний пес - кібер.
6. Хто спонукав Монтега замислитися над тим, що діється навколо?
F.
а) Кларисса; б) Мілдред; в) Фабер; г) Бітті.
6. «451 градус за Фаренгейтом»Р. Бредбері є: а) утопією; б) антиутопією; в) хронікою.
Центральна тема роману
1. Основна думка твору
2. Антиутопія - це
За даними цитатами визначте героя.
1. «Будинок не був порожній, як бувало раніше. У ньому була стара жінка, господиня, яка не
захотіла йти і згоріла разом зі своїми книгами і будинком.»
2.
«Я рідко дивлюся телевізор, тому у мене залишається час для навіжених думок».
3. «Набивайте людям голови цифрами .. нешкідливими фактами .. Їм буде здаватися, що вони
дуже освічені, що вони рухаються вперед, хоча насправді вони стоять на місці.»
4.
«... Її обличчя нагадувало засніжений острів: у дощ воно не відчує дощу, а коли хмари
кидатимуть на нього рухливі тіні, воно не відчує тих тіней. Безрух, німування... Тільки
спів бджіл-втулок, щiльно заткнутих у вуха; тільки скляний погляд і слабке, майже
нечутне дихання, від якого ледь тремтіли її ніздрі, й повна її байдужість до того, дихатиме
вона взагалі чи ні.
5. «... перед вами боягуз. Я бачив, що робиться, знав, що буде, але нічого не робив. Я був
один з невинних, один із тих, хто міг би встати й заговорити, коли вже ніхто не хотів
дослухатися до голосу "винних", але я мовчав і, таким чином, сам став спільником. І коли,
нарешті, надумали палити книжки, використовуючи для цього пожежників, я трохи
поремствував і впокорився, бо ніхто не підтримав мене. А тепер надто пізно.>>
I
«... це не так страшно: дев'ять днів з десяти діти в школі, а коли вони приходять додому, я
заганяю їх у вітальню і вмикаю телевізор, це як закинути брудний одяг у пральну
машину.»
а)Брандмейстер Бітті; б) Фабер; в) Мілдред Монтег; г) Гай Монтег; д) Кларіс; е) місіс
уеллс.
—

Вначале поэмы «мцыри» м.ю.лермонтов поставил выражение «вкушая, вкусих мало мёду, и се аз умираю». в чём его смысл?         эпиграф – это цитата или фраза, предпосланная произведению и сосредотачивающая мысль на его идее. изречение перед поэмой взято из «первой книги царств» библии. смысл этого выражения в том, что человек, мало познав красоту и многогранность жизни, в скором времени умирает.         м.ю.лермонтов использовал эпиграф, как отражение главной темы поэмы: его герой, прожив всего три дня по-настоящему свободно и увидев природу, родной край и много вещей, принадлежащих обычным людям, погиб в молодом возрасте.         мцыри был забран в плен ещё ребёнком и вырос в неволе, далеко от отчизны. внутренний мир главного героя полон горечи, негодования и обиды на людей, имеющих свой дом и живущих на родине. мцыри чем-то схож с автором: он так же одинок и не может быть свободным в выборе. м.ю.лермонтов провёл скрытую параллель своей жизни с жизнью лирического героя. поэт написал это произведение накануне смерти, которую он как бы предчувствовал.         можно предположить, что эпиграф к поэме относится и к жизни м.ю.лермонтова: за короткий период он не успел познать всю многогранность окружающего мира, и автору не удалось написать все его «картины». м.ю.лермонтову не давали возможности свободно творить и, тем самым, словно запирали его в неволе, делали рабом, как и мцыри.         главный герой поэмы попытался бороться с установленным порядком и смог на несколько дней освободиться из плена, однако умер после короткого, но счастливого времени. автор произведения также попытался изменить сложившиеся правила, но погиб в возрасте двадцати семи лет.         таким образом, эпиграф к поэме «мцыри» «вкушая, вкусих мало мёду, и се аз умираю» выражает не только идею произведения. это изречение из библии настраивает читателя на размышление о красоте и многогранности окружающего мира, о смысле человеческой жизни и её скоротечности.

Шептало — уособлення людської душі, її вагань та поневірянь: прагнення волі чи підкорення силі обставин? Протест чи конформізм? Цитата, винесена мною на початок твору, і спричинила глибокі й серйозні роздуми. Але, чи не вперше, я не маю категоричного судження, впевненої власної позиції. Тож я нічого не стверджуватиму, але спробую подумати просто в цьому творі. Є проблеми, про які ти б ніколи й не замислився: якісь конкретні реальні речі до часу видаються важливішими. Але отак, майже випадково, зіткнувшись із цим, я не можу лишитись осторонь…

Головний герой новели (дивно говорити так про тварину, але його непроста душа, сповнена цілком людських переживань та вагань, дає нам таке право) наприкінці твору таки повертається до свого хазяїна Степана. Втеча на волю видається нібито стихійною дією, він радий ткнутися мордою в руки Степана, не боїться й майбутніх сварок чи навіть ударів. Мені було боляче це читати. Це не історія про безмежну довіру тварини до людини чи щось таке, а історія про викривлення, приручення гордої красивої душі. Принаймні така моя думка. Це історія підкорення, навіть поневолення. І якщо спочатку це поневолення було тільки формальним, то наприкінці воно стало остаточним, бо неволя — не жердини, з яких складається загорожа, неволя — всередині…

Те саме з людиною. Не в змозі надалі чинити опір, людина думає, що «розумніше до часу прикинутися скореною, лишившись в душі вільною, аніж бути скореною насправжки».. Але де ж гарантія, що роль, маска не стане сутністю, що волі не загубиться, не вивітриться? Краще удати з себе скореного? Чи треба бігти проти вітру проти течії? Це не питання відірваної від життя філософії, це питання світогляду, життєвої позиції, питання нагальне, якщо можна так сказати… Скільки разів на день ставимо його собі, але ніколи не доходимо до широкого узагальнення. Таке узагальнення підказав мені твір Володимира Дрозда. Поки що я не маю повної, остаточної відповіді на це питання, але шукатиму її і не полишу своїх роздумів на нівдорозі…

Вийшло так, що в моєму творі значно більше питань, аніж відповідей. На даль чи на щастя, в житті теж значно більше питань, а ніж відповідей. Я схиляюсь до позиції опору, протесту, боротьби. І тут ховається небезпека: чи не виллється це все у звичайний максималізм, загальне заперечення, боротьбу всіх проти всіх? От… І знов питання.

Важко дати відповідь за такий короткий проміжок часу, у такому короткому творі. Нелегко й взагалі знайти ці відповіді.