Знайдіть міри центральної тенденції вибірки:
6,8,15,11,11,6,8,6,6,14,6
Зробити таблицю​

На сторінках роману „Айвенго” триває вічна боротьба добра і зла, справедливості й підступності. Людському і суспільному злу В. Скотт протиставляє вічні цінності. Письменник з великою майстерністю викриває вади й недоліки людей, але при цьому він завжди залишається об’єктивним, помічаючи в людині як добре, так і погане. Айвенго — ідеальний лицар. Пряме і пере­носне значення слова лицар збігаються, коли йдеться про нього. Створюючи образ Айвенго, Вальтер Скотт нагадує своїм співвітчизникам про поняття, найважливіші для благородної людини: чесність, справедливість, любов до вітчизни, вірність прекрасній дамі. В образі Айвенго втіле­но ті риси, які письменник хотів би бачити і у сучасних йому аристократах. Зовсім інший Бріан де Буагільбер. З’являється як сувора, тверда людина. Видно його відношення до церкви, його віра. Незважаючи на свій титул священної особи він досить вульгарно говорить про саксонську принцесу Ровену, зовсім не як духовна особа. І ми бачимо його не як позитивного персонажа. Гордий та самовпевнений, він терпить нищівний удар по самолюбству. Далі він, можливо з причини втрати авторитету, вдаряється в усі тяжкі. Він бере в полон Ревекку і просто губить голову. Він закохується в Ревеку, видна його внутрішня боротьба. Він готовий відмовитися від свого титулу, імені, він готовий кинути себе, знеславити заради своєї пристрасті. В його душі йде запекла боротьба. Ось коли перед нами постає він справжній! Пристрасна натура, сильний дух... Але його душа вже знівечена постійною жорстокістю і насильством. Айвенго і Бріан де Буагільбер – сміливі воїни, але у творі вони протиставлені один одному. Вони суперники й вороги, які уособлюють дві різні моральні позиції.

Пошаговое объяснение:

Навчився читати в 6 років, і першою його прочитаною книгою стала «Подорожі Гуллівера» Джонатана Свіфта.

З дитинства Грін любив книги про мореплавців і подорожі. Мріяв піти в море матросом і робив спроби втекти з дому.

Характер у хлопця був досить непростим. Ні з домашніми, ні з вчителями, ні з однокласниками відносини у нього не складалися. Хлопці недолюблювали Гріневського і навіть придумали йому прізвисько «Грін-блін», перша частина якого пізніше стала псевдонімом письменника.

Коли Гріну було 14 років, від туберкульозу померла його мама, а батько через чотири місяці одружився вдруге. Відносини з мачухою у Саші не складалися, тому він став жити окремо.

У 16 років він відправився до Одеси і влаштувався матросом на один з пароплавів. Він відвідав багато країн, навіть побував в єгипетській Олександрії.

На грудях у Гріна було татуювання, що зображає шхуну з бушпритом і фок-щоглою, що несе два вітрила.

Кілька разів Гріна заарештовували і ув’язнювали за втечі з військової частини і за пропаганду революційних ідей серед моряків. На засланні в Тобольську він повинен був провести 4 роки, але втік через три дні, напоївши охоронців.

У 1906 році, коли з підробленими документами після втечі з Туринська Грін прибуває в Москву, починається його письменницька кар’єра, але за радикальні думки в творах тиражі конфіскують і спалюють, а автора засилають в Архангельськ, де він продовжує писати.

Книга “Червоні вітрила” була закінчена в 1923 році, Грін присвятив її своїй другій дружині Ніні. Ніна і була прототипом Ассоль.

Грін одружений був два рази. Перша дружина Віра Павлівна, дочка багатого чиновника, залишалася його другом на все життя, хоча разом вони були тільки три роки. Портрети її та батька письменника завжди знаходилися на почесному місці в домі Гриневських, а після смерті письменника Віра Павлівна допомагала другій дружині Гріна, коли та відбувала 10-річне ув’язнення в таборах «за зраду батьківщині».

Другий раз письменник одружився в 1921 році на 26-річній вдові, медсестрі Ніні Мироновій.

В кінці життя Олександра Гріна майже перестали друкувати. Помирав він в повній убогості і забутті з боку літературних організацій. Коли Олександр Грін помер, ніхто з письменників, які відпочивали по сусідству в Коктебелі, попрощатися з ним не прийшли.