Діалог 10-14 реплик про дієприкметник​

4. Новели. 
Розширив імпресіоністичний стиль укр.літ,відноситься до ₴нової генерації письменників", почав творити модерну літетуру, якої не було раніше, з'єднував музику з літературою (як у творі інтермеццо), експерементував з поєднаннями цим самим створюючи нові вітки.
5. Він написав її з себе, описав відчуття, втому, яка накопичилася в нього на протязі життя у місті, передав красу того світу який він бачив навколо себе.
6. Інтермеццо - імпресіоністична новела. Має непередбачуваний та неочікуваний кінець(що є характерним для новели) Передає почуття, є дуже емоційною (треба прочитати текст та виписати найемоційніші моменти, я вже його перечитувати не буду=)).
7. Бо вона дуже емоційна, описує життя та кохання двох людей, має багато ₴пісенних моментів", коли Іван танцює з Чугайстирем, коли Марічка співає. Крім того новела легко читається, що теж несе в собі певну "музичність"
8. Бо вони також були дітьми двох ворогуючих сімей, закохалися один в одного ще в дитинстві, їхні стосунки розвивалися швидко, але були обірванні смертю Марічки, сумуючи за коханою Іван постійно шукав її, чув її голос і в результаті це привело його до гибелі. Знову ж одна любов принесла декілька смертей - аналогія з Ромео і Джульєтою. 
9. Неоромантизм - емоційні протиставлення героїв, ніжна й безпосередня у своїй природно-поетичній первозданності Марічка і приземлено-груба Палагна. Посилений імпресіонізм - під час похорону Івана гуцули влаштовують танок, стан Івана після того як дізнався про смерть коханої, на початку твору сварка та бійка між сім'ями, танець з Чугайстирем тільки б вберегти від смерті мавку.
10. В музиці інтермеццо - це невелика п'єса (підвид драматургії, розвивається з великою кількістю головних героїв).В новелі Коцюбинського також відображені герої, перечислені на початку твору так як у п'єсах (моя утома, вітер, рука города і тд). Його новела невелика за змістом, так як і п'єса. Поскільки в музиці інтермеццо вставляється у середину великого твору, то ще її можна назвати "паузою", і новела письменника - також пауза його городського життя. 
11. Це треба робити самостійно. Можу порекомендувати рядки з природою фарбувати зеленим або блакитним кольором - як символ духу, волі, здоров'я, свободи та відпочинку. Там де буде місто - можна взяти сірий, коричневий кольори - як символи тяжкості, заповненості, буденності та сірості. 
Де описуються емоції можна взяти жовтий або оранжевий - відображення почуттів та душі. 
12. Скрипку(альт, контрабас) (вона може передавати як розчуленість, спокій, так і сердиті та сильні тони), піаніно - моменти з природою, наповнені спокоєм, саксофон - також спокій. 

Відповідь

29 вересня 1845 р. — народився Іван Карпович Тобілевич в с. Арсенівка поблизу Єлизаветграда. Навчався в Бобринецькому повітному училищі.

1859 р. — працює писарчуком станового приставу в містечку Мала Виска.

1864 р. — на службі в повітовому суді.

1865 р. — переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління, брав участь у аматорських виставах О.Тарковського, публікував літературно-критичні статті, став членом нелегального народовольського гуртка Опанаса Михалевича.

1870 р. — одружився з Надією Карлівною Тарковською, тіткою єлисаветградського поета й журналіста Арсенія Тарковського (її внучатий племінник — відомий російський кінорежисер Андрій Тарковський). Як посаг отримав родинний хутір Тарковських. Надія Карлівна народила йому 7 дітей.

1881 р. — втратив дружину Надію, наступного року померла дочка Галина.

1883 р. — в альманасі «Рада» надрукував оповідання «Новобранець», підписане псевдонімом Гнат Карий. За неблагонадійність був звільнений із посади секретаря поліції. Вступив до театральної трупи М.Старицького.

1883 р. — одружився з Софією Дітковською, хористкою трупи М.Старицького.

1884 р. — заарештований і засланий до Новочеркаська. Працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню. У засланні написав свою першу драму «Чабан» («Бурлака»), а також п’єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна».

1886–1887 рр. — опублікував п’єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна», «Мартин Боруля».

1886 р. — у Херсоні вийшов перший «Збірник драматичних творів» І.Карпенка-Карого.

1887 р. — отримавши дозвіл на звільнення, повернувся з дружиною Софією в Україну й оселився на хуторі, названому на честь першої дружини, Надії (у Єлисаветградському повіті). Нині хутір є історико-культурним заповідником.

1888 р. — з І.Карпенка-Карого зняли гласний нагляд. Він вступив до трупи свого брата Миколи Садовського, пізніше — до трупи іншого брата — Панаса Саксаганського.

1890 р. — вступив до товариства українських артистів, написав комедію «Сто тисяч».

1897 р. — склав записку до з’їзду сценічних діячів у Москві, присвячену переслідуванню українського театру, яку з трибуни з’їзду виголосив Панас Саксаганський.

1899 р. — написав історичну трагедію «Сава Чалий», присвячену подіям гайдамаччини 18 століття.

1900–1904 р. — створив власну трупу, написав п’єси «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море».

1906 р. — захворів, залишив сцену й виїхав на лікування до Берліна.

15 вересня 1907 р. — Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби у Берліні, куди їздив на лікування; поховано його на хуторі Надія.