Відомий український драматург Іван Карпенко- Карий у сатиричній комедії «Сто тисяч» засудив пороки суспільного життя. Нездоланна тяга купувати землю і в селян, і в поміщиків, а потім тішитись думкою, що Калитку «розіпре грошвою», усе де веде до руйнування особистості. А землі потрібні, щоб сказати багатію Пузирю «…голяк масті, чирва світить!», землі і гроші потрібні, щоб переплатити по десять рублів на десятині Жолудю, гроші потрібні, щоб обдурити Гершка. Мрії Герасима Калитки йдуть ще далі: «…всю землю навкруги скуплю! Ідеш день — чия земля? Калитчина!.. Ідеш два — чия земля? Калитчина! Ідеш три — чия земля? Калитчина!» Герасим дурить усіх. Єврей, якого він теж дурить, у свою чергу обдурює Герасима, продає йому мішок з папером замість грошей.
І раптом усім цим корисливим планам не судилося здійснитися. Герасим Калитка не в змозі цього пережити: він лізе у зашморг з надією вмерти.
Гроші скалічили душу не лише Герасиму, але і його куму — Савці. Він весь час знаходиться у пошуку грошей. На пропозицію Герасима здійснити шахрайську махінацію, Савка одразу дає згоду. Але після трагічних подій з Герасимом Савка навіки зрікається брудних грошей.
А Невідомий теж хворів грошовою хворобою. Він вигадав новий засіб обдурювання людей і заробляє на цьому непогані гроші.
Копач Бонавентура бере у будинку Калитки їжу, хоч і не працює на хазяїна. А побачивши єврея, він одразу сказав: «…це — пройдисвіт».
Іван Карпенко-Карий у п’єсі «Сто тисяч» показує, що тим, хто потрапив під владу грошей, нелегко повернутися на шлях порядності.
ответ:Протягом багатьох віків поети та письменники уславлювали у своїх творах образ української жінки та дівчини. Не обминув його і відомий український митець І. Котляревський. Справжньою перлиною літератури стала його п`єса «Наталка Полтавка».
Головна героїня п`єси, Наталка, ніби узагальнила у собі всі найкращі риси жінки, стала ідеалом національного характеру, гармонійно поєднала у собі зовнішню красу і багатий духовний світ.
Наталку показано як добру, ввічливу та чесну дівчину. Недарма про неї по селу кажуть: «Золото – не дівчина!». Вона погоджується на шлюб з нелюбом лише тому, що не хоче завдавати прикрощів матері. Та кохання своє дівчина забути не може, хоча мати й каже, що Петро не повернеться. Адже Наталка вірить, що хлопець таки прийде, заробивши грошей на весілля. І лише те, що пройшло вже чотири роки та ще постійні нарікання матері змушують дівчину погодитися на нерівний шлюб. Але як тільки коханий повертається, Наталка розриває заручини з нелюбом. Делікатно, але наодріз проста бідна селянка відмовляє пану возному, пояснивши, чому вони не пара. Це характеризує її як сильну особистість, яку не лякають ні людський осуд, ні непорозуміння з матір`ю – заради кохання вона ладна подолати все.
