Поява поезій «Чайка на крижині» та «Крила» пов’язана з перебуванням поетеси Ліни Костенко в Польщі, зокрема в порту міста Щецин, та міркуваннями про смисл життя людини, ЇЇ призначення на землі. Лірична героїня гає за красою Одри, кораблями біля причалів. Наступає весна, ламається крига. На одній із крижин жінка побачила чайку:
Крига буйно ломилась у відкриті двері протоки.
Лід кришився, б’ючись об каміння берегове…І нарешті по Одрі — темній, широкійНа останній крижині самотня чайка пливе. Крижина тонка й прозора, але чайці байдуже, вона не боїться загибелі в темних водах холодної річки, бо може злетіти будь-якої миті:
- Дивна людино! Я ж маю крила, Нащо крилатим ґрунт під ногами?
Це спонукало жінку до роздумів про смисл життя людини. Я думаю, що є щось спільне між ліричною героїнею та чайкою: може, самотність, а може, «крилатість». Адже й людина має крила, але, як птах, не літає, бо людські крила зроблені не з пір’я.
Поезія «Крила» продовжує основну думку вірша «Чайка на крижині» про крилатість людини:
А як же людина? А що ж людина? Живе на землі. Сама не літає. А крила має.
Крилами, які тримають людину на землі, є чесність, щирість, поривання, вірність у коханні, довіра, працьовитість, щедрість, поетичність, надія, мрія, тобто усе найкраще, чим ми живемо. Життя безкрилої людини, котра не вміє мріяти, сіре й нецікаве. Вірш побудований на рефренах, на переліченні та протиставленні, короткому й чіткому вираженні думки.
Читаючи поезії Л. Костенко, я задумалась над символічним значенням людських крил. Чим дорослішою стає людина, тим і крила її стають більшими. Для чого людині потрібні крила? Хіба вона літає? Так. Людина літає не тільки уві сні. Крила — це те, що ми називаємо духовністю. Чому ж тоді людина має крила, а не може полетіти? Мені здається, це залежить у більшій мірі від неї самої, її прагнення, бажання, цілеспрямованості, наполегливості,.старанності. Тому кожен повинен прагнути до самоствердження, самопізнання, розвитку найкращих душевних якостей, подолання життєвих труднощів у сучасному житті, а в цьому до наші крила.
ответ:
рід літератури «місто»: епос. жанр «місто»: урбаністичний роман. тема «місто»: підкорення людиною міста. ідея «місто»: утвердження філософії вітаїзму, аналіз вічних цінностей буття, взаємин людини й урбаністичного простору. герої «місто»: степан радченко— головний герой; надійка— дівчина із села; левко — студент; ганнуся та нюся — товаришки надії; лука гнідий — господар; тамара василівна (мусінька) — дружина крамаря, у якого жив степан, його коханка; максим — син тамари василівни та крамаря; борис— студент, товариш степана; зоська — міська дівчина, кохана степана; рита — на; вигорський — поет, товариш степана. композиційно-стильові особливості: валер’ян підмогильний епіграфом до свого роману «місто» взяв такі слова з талмуду: «шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола: як тварина — людина їсть і п’є, як тварина — вона множиться і як тварина — викидає; як янгол — вона має розум, як янгол — ходить просто і як янгол — священною мовою розмовляє», а також слова ана- толя франса: «як можна бути вільним, евкріте, коли маєш тіло? » соломія павличко з цього приводу зазначала: «він [автор] зробив тіло головним героєм «міста» й висунув ідею двоїстості людини, яка складається з ангельського і тваринного начал. герої підмогильного від роздвоєності між душею (розумом, інтелектуальною сферою) і тілом, статевим потягом. гармонія між цими двома сферами дається важко. по суті, вона, на думку автора, неможлива». розповідь подана через історію душі степана радченка — енергійного сільського юнака, який приїздить до києва, вступає до вишу й сподівається повернутися з новими знаннями на село. уперше київ відкривається йому з дніпра як край світу й пуп землі. роман починається реченням: «здавалось, далі пливти нема куди». під степановими ногами — ще жодного грунту, тільки хистка й непевна вода. але з плином часу відбувається поступове просторове завоювання міста. автор відштовхується від класичної європейської традиції — показати підкорення міста людиною як об’єктивний шлях людської цивілізації. за рік перебування у києві степан здійснив велику еволюцію: став відомим письменником, обійняв престижну посаду, познайомився із впливовими людьми. він досяг матеріального добробуту, який дав можливість збагачуватися духовно — відвідувати кіно, театри, виставки. проте степан не досягнув головного — душевної рівноваги. перебуваючи на високому щаблі соціальної драбини, радченко дедалі частіше відчуває самотність, часто у спогадах повертається в минуле, хоча розуміє, що відірвався від села, рідної стихії і вороття немає. степана «постійно мучитиме роздвоєність душі: продовжувати рухатися вперед і не мати сили відродити в собі первісне єство» (р. мовчан). і назвати степана радченка цілісною особистістю не можна, хоча зовні він уписувався в рамки еталона. повністю розкрити характер степана радченка жіночі образи: надійка, тамара василівна, зоська, рита. кожна жінка — це певний період життя степана радченка, етап на його шляху до мрії, своєрідний індикатор вияву найхарактерніших рис головного героя. фінал роману «місто» відкритий, і він може стати початком нової історії, адже степан пише повість про людей. роман «місто» — психологічний твір. образ степана радченка далеко не однозначний, як його часто трактували. письменник зобразив людину, в якій постійно борються добро зі злом, яка інколи заради особистого утвердження здатна піти навіть на злочин, не страждатиме й від людських жертв, і разом — це неординарна особистість із виразною суспільною й психологічною неодновимірністю, не позбавлена вміння скептично, а то й іронічно, сприймати себе та навколишній світ.
джерело: бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua
объяснение:
