Объяснение:
У казці Хуха могла ставати зеленою, рудувато-червоною, блакитною, жовтою, рожевою, фіолетовою, білою.
Натомість з давніх-давен люди помітили, що колір впливає на людину і навіть на стан її здоров'я (зелений — це гармонійність, сила та благополуччя природи, її мирна тиша; червоний — створює відчуття тілесного тепла; рожевий — допомагає позбавитись від туги; жовтий — стимулює уяву, колір гарного настрою, позбавляє байдужості й тривоги; фіолетовий — приводить думки до порядку; блакитний — знімає гнів, сприяє розвитку творчих здібностей і зосереджує увагу на духовній бадьорості; білий — колір чистоти і незаплямованості).
Герой, чиє ім'я стоїть в назві твору, займає в ньому особливе місце, серед інших героїв «Слова ...» його образ особливо яскравий і виразний. Мені здається, що саме князь Ігор, особистість складна і суперечлива, найбільш близький сучасній людині, а тому викликає щирий інтерес, хоча він відділений від нас величезної тимчасової дистанцією.
Ставлення автора «Слова ...» до руських князів, зображеним в ньому двоїста, що позначилося і в образі князя Ігоря. З одного боку, автор бачить в князів представників Русі, він їм співчуває, пишається їх успіхами і переживає за невдачі. З іншого боку, він засуджує їх егоїзм, розбрат і місницькі політику, їх небажання відстоювати общерусские інтереси .. На прикладі походу на половців Новгород-Сіверського князя Ігоря Святославича автор показує, до чого призводить відсутність єднання, а тому для вираження головної ідеї «Слова. .. »образ князя Ігоря має дуже велике значення.
Ігор діє за формулою: «ми собе, а ти собе». Він йде в похід на половців один, а тому і терпить поразку. Святослав Київський, з яким солідарний автор, говорить Ігорю, що він самостійно відправляється в похід тому, що шукає собі славу, яку не бажає ні з ким ділити, крім кількох вірних йому князів:
Русичі великі поля червленими щитами перегородили,
Шукаючи собі честі, а князю - слави.
Хоробрий, але недалекоглядний Ігор йде в похід, не дивлячись на те, що з самого початку його попереджають про поразку численні «знамення»:
Сонце йому тьмою путь заступало;
Ніч стогонами грози птахів пробудила;
Свист звіриний встав,
Збив див -
Кличе з верху дерева,
Велить прислухатись ...
Але Ігор не бажає нічого і нікого слухати, він вірить в свою зірку і з невеликим загоном соратників йде в похід. Він, безумовно, любить батьківщину, але бажання особистої слави «заступає йому знамення». Перед походом він звертається до своєї дружини:
Краще адже убитим бути,
Чим полоненим бути;
Сядемо ж, брати,
На бистрі коні
Так подивимося хоч
На синій Дон.
Фінал оповідання дає дещо інший поворот в трактуванні образу князя Ігоря. Переломним моментом служить центральний епізод третій частині -плач Ярославни, юної дружини Ігоря, яка представляє собою образ ідеальної російської жінки. Вона оплакує не тільки полон чоловіка, але сумує про всіх полеглих російських воїнів. У народно-пісенних традиціях вона кличе на до сили природи: «вітер, вітрило», Дніпро Словутич, «світле і Трисвітлого сонце». Її плач - це дивовижне по красі і виразності символічне уособлення плачу всій землі Руській про загиблих і полонених своїх захисників.
Але плач Ярославни має і ще одну дуже важливу функцію: він покликаний освятити втеча Ігоря з полону, що вважалося вчинком, що завдає шкоди честі князя. Тут його втеча як би освячено космічними, природними силами, які покликані плачем Ярославни.
