Відповідь:
Життєва позиція людини – це її цілісне ставлення до навколишнього світу, що виявляється в його думках і вчинках. Це те, що кидається в очі при знайомстві і відрізняє нас один від одного в психологічному сенсі. Вона впливає на здатність долати труднощі, на наші успіхи і визначає владу над своєю долею.Чітка життєва позиція проявляється у всіх сферах діяльності людини: моральної, духовної, суспільно-політичної та трудової. Вона виражає моральну напругу особистості, тобто її готовність до практичної дії.Формування життєвої позиції починається з народження і багато в чому залежить від оточення, в якому живе людина. Її фундамент зароджується тоді, коли дитина вчиться спілкуватися з батьками, друзями, педагогами, жити в соціумі. Залежно від цих відносин конкретизується самовизначення особистості.Життєва позиція – активна і пасивнаАктивна життєва позиція – секрет самореалізації та успіху. Вона проявляється у сміливості ініціативи і готовності діяти. Для її формування необхідний двигун, який просуватиме нас вперед. У ролі такого двигуна виступають наші бажання, що піднімуть нас над усіма труднощами і до досягти своїх цілей. Людина з активною життєвою позицією може бути лідером, а може і слідувати за лідером, але у нього завжди є своя точка зору і сили її відстояти.Розрізняють такі види активної життєвої позиції:Позитивна позіція.Она орієнтована на моральні норми суспільства, на утвердження добра і подолання морального зла.Негативна. Не завжди активні і діяльні люди витрачають свої зусилля на позитивні вчинки, їх дії можуть приносити шкоду оточуючим і їм самим. Прикладом негативної активної життєвої позиції може служити участь у різних бандформуваннями. Ватажок банди – особистість задоволена таки активна, з твердими переконаннями, конкретними цілями, але його переконання йдуть на шкоду суспільству, а не на його користь.Антиподом цієї життєвої позиції є пасивність. Людина з пасивною життєвою позицією інертний і байдужий. Його слова і справи розходяться, він не бажає брати участь у вирішенні будь-яких проблем і труднощів суспільства, в якому живе. Його поведінка нагадує поведінку страуса, який ховає голову в пісок, думаючи, що це найбезпечніший б позбавити себе від проблем. Такі принципи не менш небезпечні, ніж негативна активна життєва позиція. Скільки несправедливості і злочинів скоюється від нашої бездіяльності?Пасивна життєва позиція може проявлятися наступними Повна бездіяльність. Людям цієї категорії властива нульова реакція на проблеми. Небезпеки і труднощі їх паралізують, і вони вичікують дозволу цих ситуацій.Покірність.
Пояснення:
Малий Тарас чумакує.
"Літо 1824 року було дуже гарне. Небо голубе та ясне від палкого сонячного проміння, що так і ллється потоками на зелені садки Кирилівки, на білі хатини з чорними стріхами й димарями, на пишні квітники перед хатами та на блискучі церковні бані.
Тільки в хаті Шевченків невесело. Недобра мачуха побиває дітей-пасинків і проклинає їх, а вже найбільше малого Тараса.
Бачить це батько, бачить старенький дідусь, і жаль їм хлопчини.
— Невинно терпить,— каже батько.
Задумався старий дідусь, а по хвилині каже:
— А знаєш що, Грицю! Ось ти вибираєшся чумакувати, візьми й Тараса з собою...
Тарас почув таку милу новину, і мовби його на сто коней посадили. Поїде, світа побачить, степи, козацькі могили. І пригадує собі, як то він уже «їхав з чумаками», тому чи не чотири роки вже буде, тоді, як він ішов до «залізних стовпів».
На другий день раненько батько з Тарасом поснідали, сіли на віз, перехрестилися і... воли рушили. Минають поля, гаї, села, а ось уже й місто біліє перед ними.
— Що це за місто? — питається в батька Тарас.
— Гуляйполе,— відповідає батько.
І знов села, поля, хутори. При дорозі буйна трава. Батько спиняє воли, випрягає, пускає їх на пашу.
— Обідатимемо, сину,— каже. Сідають на возі, обідають.
— То вже степ, тату?
— Ні, Тарасе, це ще не степ, але ось як виїдемо в Херсонщину, то вже почнеться справжній степ, широкий, буйний. Тільки то вже не те, що було колись, тепер уже багато степу зорали, замість тирси пшениця шумить.
Тарас не дивиться на міста, його очі біжать дальше — за річку Тикич, у степ безмежний.
— А це вже справжній степ? — допитується знову Тарас.
— Так, це вже степ,— відповідає батько.
Віз котиться широким шляхом, а обабіч шляху шумлять високі трави, що вже почали жовкнути від палючого сонця. Тарас бігає зором по степу якось розмріяно. А по хвилині питається:
— Тату, то тут жили запорожці?
— Так, кажуть старі люди, що тут була запорозька вольниця,— відповів батько.
А Тарас уже не допитується, задумався. Його уява малює йому буйних, чубатих запорожців, як вони ганяються степом, здоганяють татар, що везуть ясир з України, заводять бій з татарами, бранців визволяють. А потім копають могилу товариству, що впало в бою, і сиплять високу-високу. Все так, як дідусь оповідав, а дідусь знає, бо пам'ятає і запорожців, і гайдамаків".
