Мистецтво народилося разом з людиною. Розумною людина стала, коли почала діяти, створювати. Спочатку предмети, необхідні для житла, полювання, хліборобства. Але розумній людині недостатньо бути ситою і жити в теплі. Тоді і народилася творчість, якої вимагала душа. А це вже і є мистецтво. У першу чергу, я думаю, душа самовиражалася в співі, в іграх, у малюнках. Поступово розвивалися нові види мистецтва. Людина вже не мислила себе без поетичного слова, театру, живопису. Наприкінці XIX — початку XX століття з’явився кінематограф, який, всотавши в себе багато видів мистецтва, став самостійним і найпопулярнішим його видом.
Сьогодні людина вже не може уявити собі життя без прочитаного роману, без нового кінофільму, без прем’єри в театрі, без модного шлягеру й улюбленої музичної групи, без художніх виставок… У мистецтві людина знаходить і нові знання, і відповіді на життєво важливі питання, і заспокоєння від повсякденної суєти, і насолоду. Справжній витвір мистецтва завжди співзвучний думкам читачів, глядачів, слухачів. Роман може розповідати про далеку історичну епоху, про людей, зовсім, здається, іншого стилю життя, але почуття, якими переймалися люди за всіх часів, зрозумілі нинішньому читачу, співзвучні йому, якщо роман написаний справжнім майстром.
Нехай Ромео і Джульєтта жили в далекій Вероні за давніх часів. Нехай друзі з «Трьох товаришів» не мої співвітчизники. Не час і не місце дії визначає моє сприйняття великого кохання і вірної дружби, описаних геніальним Шекспіром і Ремарком.
Картини, музика, театр, книги, фільми дають людині ні з чим не зрівнянні радість і задоволення, змушують її співчувати. Заберіть це все з життя цивілізованої людини, і вона перетвориться якщо не на тварину, то на робота або зомбі. Людство нагромадило в галузі мистецтва величезні багатства. Вони невичерпні. В усіх музеях світу побувати неможливо, усі симфонії, сонати, опери не прослухати, усі шедеври архітектури не переглянути, усі романи, поеми, вірші не перечитати. Та й ні до чого. Усезнайки насправді виявляються поверховими людьми.
З усього різноманіття людина вибирає для душі те, що їй найбільш близьке, що дає поживу її розуму і почуттям. От чому в неофіційних анкетах завжди є питання про улюблену книгу, про улюбленого композитора і т. ін. У мистецтві критерій «любимо — не любимо», «подобається — не подобається» відповідає тому, наскільки твір майстра співзвучний нашому світовідчуттю, які струни в нашій душі він зачепив.
Тема: поетичне оспівування яким має бути ставлення до рідної мови.
Головна думка: плекайте мову пильно й ненастанно (заклик не забувати рідну мову).
Художні засоби.
Епітети: пильно й ненастанно політь, гомоні морськім, пишний яр, сумне провалля, розумний садівник.
Уособлення: мова служить, живе, чистіша буде; океан співає.
Метафора: «плекайте мову», «не бійтесь заглядати у словник, … збирайте… овоч в Грінченка і Даля», «не майте гніву», «і любов, і гнів у тому гомоні морськім», «кожне слово — це перлина, це праця, це натхнення, це людина», «словник: це пишний яр, а не сумне провалля».
Порівняння: «як парость виноградної лози, плекайте мову», «немає мудріших, ніж народ, учителів», «як океан співає — народ говорить», «збирайте, як розумний садівник, достиглий овоч».
Повтори (тавтологія): «живе своїм живим життям», «це …».
Кількість строф: три.
Рими: лози – сльози, ненастанно – слухняно, вам – життям, співає – немає, гнів – учителів, перлина – людина, словник – садівник, провалля – Даля, порад – сад.
Мова – це особливий дар людини, адже птицю пізнають по пір'ю, а людину – по мові. Автор закликає не забувати рідну мову, не засмічувати поганими словами, послуговуватися нею в щоденному житті, збагачувати свій мовний запас. Мова також ідентифікує належність до певного народу.
