Зробити переказ тексту "щасливе життя гнату та насті"

ось текст:
поснідавши, гнат узяв сокиру і подався на двір.

займався пишний січневий ранок. золотий промінь сонця перелинув зі сходу на захід, і вершечки синіх хмар зайнялись червоним полум’ям.

сонце, мов здорова червона діжа, випливало з-за краю землі та обгорталось блискучими хмарками, що спалахнули від сонячного проміння, мов солома від вогню.

гнат оглянув хуру дров, що привіз учора з лісу, і заходився рубати їх. стук сокири по сухому дереву далеко котився в рожевому морозному повітрі…

помивши посуду після обіду та поприбиравши в хаті, настя сіла на лаві під вікном вишивати сорочку й закинула на шию червону та чорну заполоч.

біле шитво вкрило її коліна. настя взялась до роботи та ще раз глянула на хату. в хаті було чисто та гарно, як у квітничку. з білих стін дивились гарні боги, заквітчані сухим зіллям, обвішані рушниками. чепурний комин білів, аж сяяв. долівка була гладенька та жовта, як віск. веселий ранішній промінь грав на полив’яних мисках, що стояли в миснику, ушиковані,

як військо.

настя любила свою веселу, теплу хату. в сій маленькій хатині зазнала вона щастя (м. коцюбинський, 171
текст сделать на украинском )

Переді мною – чарівна вишиванка. Її зробила моя бабуся своїми ніжними  руками. На білому, як сніг полотні, розкинулися чарівні квіти та листя, чудернацькі та загадкові візерунки. «Це на удачу, ця квітка - щоб добробут був у сім’ї» - розповідала мені бабця, обережно та лагідно проводячи пальцем по вишиванці. «Мене навчила моя мати, яка у свій час теж опановувала це мистецтво під наглядом своєї матері, твоєї прапрабабці», - продовжує вона: «Тут вся наша історія, все життя українців, всі надії і сподівання. Можливо і ти колись захочеш дізнатись про це більше». З тих пір для мене вишиванка є не просто шматком тканини з візерунками. Вона для мене є священним скарбом моїх пращурів.

ответ:Зараз, наприкінці двадцятого сторіччя, ми вже, здається, знаємо роль людині у світі. Саме вона, знищивши природу, створила навколо себе «оточуюче середовище», саме вона поставила планету на край безодні своїми атомними безумствами; вона немовби загрожує усьому живому. І все ж, ми теж частина цієї природи.

Ми тримаємо і любимо домашніх тварин, ми готові віддати останні гроші, для того щоб нашим улюбленцям було зручно і смачно; ми розводимо квіти і саджаємо дерева; ми прикладаємо титанічні зусилля для того, щоб вижили види, що знаходяться

 

на грані зникнення…

Людина і природа… Ці два поняття взаємопов’язані зараз, як ніколи. Людина не може жити без природи, без голосів птахів і весінньої повені, без яскравого теплого сонця і сумного осіннього падолисту… Навіть без таких найпростіших речей ми не можемо прожити, як хліб і вода. А це теж дає нам природа.

Та вона теж залежить від нас. Сьогодні вже природа не може бути сама по собі. І люди вивчають дельфінів, люди, в основному, виправляють власні огріхи: розводять рідкісні види риб і тварин, допомагають вижити слабким, відвертають подекуди смертельну загрозу від тварин.

Зараз

 

людина стала напрочуд могутньою і безпорадною. Могутньою, бо одним натиском «червоної» кнопки ми можемо знищити свою планету, бо посилаємо у далекий космос свою розвідку — космічні апарати, бо вирощуємо у пробірці малят. Безпорадні ж ми, бо не маємо сили протистояти власній всемогутності.

Ми не можемо навіть передбачити землетрус чи виверження вулканів; сильний вітер, дощ або сніг примушують ховатися нас у власні оселі; протистояти стихіям ми не можемо.

Хоч, як на мене, усе це — не головне. А що важливо? Важливо зрозуміти одне одного, навчитися читати велику книгу природи і співпрацювати з нею. Важливо поважати свою матір-Землю і не припустити цілковитого знищення усього живого на ній. Бо коли це станеться, ми, люди, теж зникнемо, і наше основне завдання зараз — не припуститися цього.

 

Объяснение: