Моя мама працює вчителькою молодших класів. Кожного дня вона дуже рано прокидається, будить мене, ми швиденько снідаємо і йдемо до нашої alma mater.
Мама, а точніше Лариса Василівна, як її усі називають у школі, дуже любить свою роботу. А як інакше можна пояснити те, що вона цілими днями стоїть біля дошки, ходить з указкою між рядами непосидючих першокласників і не втомлюється повторювати їм, що три додати п’ять буде вісім. На перервах їй теж не до відпочинку. Треба і до їдальні малих відвести, і до наступного уроку підготуватися, і встигнути хоча б якісь зошити перевірити, щоб вдома менше роботи було. А ще: знайти олівець, який загубив Тарас Нечипоренко, склеїти зошит у Оленки Кутової, який хтось ненароком розірвав, заспокоїти братів-близнюків Іллюченків, що знову побилися, насварити Андрія Вавілова за розбитий магнітофон на уроці англійської мови, відтерти клей із жакета у Насті Петрової, і ще, і ще, і ще.
Мама працює у школі вже 17 років. За цей час у неї накопичилося багато подяк і грамот, їй присвоїли звання «почесний вчитель». Але це все не головне. Найголовніше те, що її професія – це її покликання.
Якщо твоя мама не вчителька - вибачай, наступного разу пиши вже і професію батьків :))... бо не знала від чого відштовхуватися коли писала ))
