413. Прочитайте речення. Випишіть прислівники, позначте в них сло-
вотворчі префікси й суфікси.
1. У гості я до неї ходитиму, бо в неї досить цікаво і приємно (Леся
Українка). 2. Весною в селі встають рано. 3. І ця старовинна пісня ніби
прорвала щось усередині в Тимка, він уткнувся лицем у солому і тихо,
беззвучно заплакав, 4. Надворі було темно й тепло (Григорій Тютюн-
ник). 5. Життя йде вперед швидко, дуже швидко (М. Рудь). 6. Наступ-
ного дня, уранці, Івась обійшов знайомих чумаків* (В. Малик).

Як дитина відчуває себе серед людей-однолітків? Цікаве питання, точної відповіді на яке не знайти. Все залежить від певної дитини, її характеру, поведінки в суспільстві та наявності зв'язку з однолітками. Деякі, досить сором'язливі чи просто замкнені у собі діти, дуже важко переживають спілкування з однолітками чи навіть з людьми у цілому. Їм важко знайти спільну тему для розмов, відчувають невпевненість і дискомфорт в присутності інших, багато часу проводять насамоті чи займаючись улюбленою справою. Такі люди неговіркі. А деякі навпаки не можуть жити без суспільної уваги, без галасних балачок та компаній друзів. Вони активні в бесіді, жартують чи просто яскраво виражають власну думку. Такі люди люблять бути серед однолітків і ведуть себе разом з ними впевнено и спокійно, не думаючи про свої наступні слова і реакцію збоку співрозмовників на них.
Отже, на мою думку, це питання не має однозначної відповіді, бо відповідь є для кожної особи унікальною.

Наш класс… Почти восемь лет мы проучились вместе, лишь некоторые перешли в другие школы, а некоторые пришли к нам, влились в наш большой разношерстный -4 коллектив. Сорок пар любопытных глаз и ушей. Сорок пар быстрых ног. Сорок пар вечно занятых чем-то рук. Сорок вопросов, сорок ответов. Мы так похожи и в то же время так отличаемся друг от друга. Знаем, с кем лучше учиться, а с кем — отдыхать, кем можно восхищаться, а кого — подразнить.Все вместе мы образуем большое, неуемное, громогласное существо — 8-Б класс. Оно имеет свои привычки и даже традиции, и учителя никогда не ошибутся, что это именно мы, даже если зайдут в класс с закрытыми глазами. Учителя и родители говорят нам, что школьные годы не забываются. И когда видишь, с какой радостью мама встречается со своей школьной подругой на улице, а папа рассказывает о своих школьных забавах и шалостях, веришь — они правы.Десять лет мы проведем вместе в стенах нашей школы. Будем читать одинаковые книги, отвечать на одинаковые вопросы. Можно ли забыть период, который занимает больше половины твоей жизни?Сейчас мне кажется, что различий в нас все-таки больше, чем похожего. Не всех своих одноклассников я могу назвать друзьями или даже товарищами. Есть ребята, чье поведение я не одобряю, чье общество мне неприятно. Кажется, неужели меня будет интересовать судьба этого человека после выпуска?