Дрогобич — місто в якому я народився/лась і живу нині.Засноване наприкінці XI століття.
Містечко найбільш відоме як мала батьківщина Юрія Дрогобича, Івана Франка і Бруно Шульца. Також відомий за Дрогобицьким солевиварювальним заводом, який є найстарішим солевиварювальним заводом у Європі. Також є пам'ятні місця які я полюбляю відвідувати( тут вставьте свой текст)
У Дрогобичі значне число пам'ятників, що вшановують діячів історії, науки та культури — Тарасові Шевченку, Іванові Франку, Василю Стефанику, Юрію Дрогобичу, Степанові Бандері, В'ячеславові Чорноволу. Є імовірно, найстаріший у місті Адаму Міцкевичу. Мені найбільш подобається пам'ятник (який вам подобається). Моє місто подобається мені своєю історією та цікавими пам'ятками історії.
В нашій мові — думки і мрії наших предків про волю і щастя, боротьба й звитяга, їхнє одвічне трудолюбство і мрійлива душа. Рідна мова слугує нам завжди. Словами щирими ми звіряємося в дружбі один одному й іншим народам, словами ніжними відкриваємо серце коханій, словом гострим і міцним, як криця, даємо відсіч ворогові. Не можна ходити по рідній землі, не чаруючись виплеканою народом у віках рідною мовою. Виплеканою, подарованою нам на віки вічні, щоб берегли, щоб леліяли, щоб розвивали далі. Слова можуть об’єднувати і роз’єднувати, але злютовуюча, об’єднуюча їхня сила в стократ дужча. В народу немає скарбу більшого, як його мова. Тож маємо зробити все для того, щоб не згорнулися крила, щоб не обірвалася золота нитка, яка веде з давнини в наші дні. Слова — це крила ластівки, вона їх не почуває, але без них не може злетіти. Любімо рідну мову, бережімо і плекаймо її як сестру, як матір, як власних дітей.
