Скласти з поданих речень текст
2 клас нуш

Часто ми можемо почути від дорослих, в телепрограмах, прочитати десь в книзі чи іншому інформаційному джерелі, що всім потрібно творити добро. Але багато хто розчарувався в необхідності творити добро, адже з екранів телевізора, з реальних життєвих ситуацій ми можемо побачити, що воно, на жаль, не завжди повертається до тебе тим самим.

Так чому ж все-таки треба робити добрі справи? В першу чергу – для себе. Хіба вам не буде приємно, коли людина, якій ви до скаже вам елементарне “дякую”? Творити добро – це моральна потреба будь-якої людини. Адже від чиєїсь посмішки, подяки одразу краще стане на душі.

Творять добро не тільки люди, а й тварини. Скільки можна нарахувати випадків, коли собака виховує покинутих щенят чи котят. А чим люди гірші? Навіть не дивлячись на релігійні відмінності, в основі будь якої релігіях лежить саме добро.
В нашому світі не завжди кожен може зробити добрий вчинок і впливає на це низка факторі. Хтось боїться, що йому не віддячать, інший – боїться, що через той чи інший вчинок його не визнають люди. Наприклад, в школі група дітей може ображати дівчинку. І дехто дуже б хотів захистити її, але боїться осуду з боку інших дітей, боїться, що його не признають в компанії й з нього теж будуть глузувати. Багато людей розчаровуються в необхідності робити добро, коли не отримують подяки від цієї людини.

Але це не найголовніше, не потрібно корисливо робити добро, робіть це не заради подяки, а просто для того, щоб щиро до людині, і вам самим від цього стане краще.
Робити добро – це просто. Не потрібно боятись подати комусь руку до Для цього не потрібно здійснювати героїчні вчинки, воно проявляється в буденних речах – до бабусі перейти дорогу чи віднести важку сумку, дати їжі бездомній тварині та багато інших повсякденних речах. І той, хто навчиться робити добро просто по волі своєї душі, не чекаючи щось натомість, стане дійсно щасливою, благородною людиною.

Я живу у великому місті, але в невеликому будинку (лише два поверхи), із садом у дворі. Правда, в нашому саду лише одна яблуня, два вишневих дерева, на трьох недавно з'явилися сливи й ще тільки набирає сил юний горіх. Зате просто перед вікнами піднімаються два величезні каштани. Батьки кажуть, що їм понад 90 років. Колись, до війни, їх було три. Але в один, середній з ряду, потрапив осколок снаряда, однак він утримався, не впав, хоча надломився. Його мої дід і бабуся довго називали інвалідом Вітчизняної війни. Він навіть цвісти ще намагався, але все-таки став засихати. І дуб довелося спиляти. А два продовжують жити й навесні своїми чудовими квітучими білими свічками прикрашають наш двір і навіть вулицю — таких більше ні в кого на вулиці немає. Коли я за кого-небудь перший раз у гості й пояснюю, як мене знайти, я обов'язково кажу: «У дворі ви побачите два величезних каштани». Це орієнтир більш точний, ніж навіть номер будинку.

Плоди цих дерев — їжачки, усередині яких ховаються блискучі коричневі кульки. І ці кульки дуже корисні як ліки. Сусіди збирають їх і готують собі цілющі настоянки від болів у суглобах. А діти з задоволенням використовують для різних виробів.