Прочитайте текст. Знайдіть у реченнях омоформи,
омографи й омофони. Випишіть їх, розподіливши в три колонки.
Поставте наголоси.
І ви майнули гуртом – від криниці до криниці, від хати до хати. Та ще є
пам’ять про м’які весняні стежки, по яких літали босі ноги, є пам’ять... про світ
розмаїтий... Не уявляєш без чорнобривців ні цієї хати, змащеної білою глиною,
ні подвір’я, зарослого споришем, ні піщаної білої стежки, що захляло
згорнулась коло порога. Лебедями білими пливуть хати – пливуть через твої
спомини, через весни й осені, і ти й досі не перестаєш думати, що вони таки
могли злетіти, могли! Оксамитові квіти твого дитинства, твоєї юності, твоєї
дозрілості, – вони протягом усеньких твоїх років стоять на моріжку твоєї долі.
Стоять над шляхом три тополі, прислухаються до елегійних ноток вітерцю,
приглядаються до роздягнутого та розхристаного поля... (Є. Гуцало).

К сожалению, и по нашему недопониманию, русский язык не воспринимается нами как национальное сокровище.
А ведь культура языка – составная часть национальной культуры. В своих высших проявлениях язык – это: достояние, святыня народа. Речь русской классики в ее высоких образцах и литургическая речь представляют вершины ценностной духовной иерархии самовыражения и выражения народа, они по существу своему – предметное воплощение высших духовных ценностей, без которых человек (и народ!) теряет свое лицо, при поругании которых народ испытывает ущерб своего достоинства и духовной самостоятельности, оттесняется, становится духовно бессильным, уязвимым. 

«Слово дано людям только для того, чтобы благословят, благодарить, объединяться в справедливости, мудрости, любви. Слово дано людям не для того, чтобы ослабит или уничтожить (унизить) других. Его роль – поддержать падающего и поднять упавшего, дать свет тому, кто бродит в темноте, указать дорогу потерявшемуся в пути». 
(О.М. Айванхов. Золотые правила ежедневной жизни) 

Слово дано для стремления к истине. Поэтому в произносимых нами словах – наша судьба. Всякое зло – вот неясного, лживого, бранного слова. 
Речь – это великий дар, это сила и оружие. Нужно отличать слово, употребленное во благо (светлое, просвещающее, созидающее) вот слова, употребленного во зло (темного, замутняющего, разрушающего). Нужно уметь духовно противостоять суесловию, слову лживому. Нужно овладевать словом, речью для утверждения добра в жизни.

Мова – це наша національна ознака, в мові - наша культура, сутність нашої свідомості.
(Іван Огієнко)

Мова вдосконалює серце і розум народу, розвиває їх.
(Олесь Гончар)

Щоб любити – треба знати, а щоб проникнути в таку тонку й неосяжну, величну й багатогранну річ, як мова, треба її любити.
(Василь Сухомлинський)

Бринить-співає наша мова,
Чарує, тішить і п'янить.
(Олександр Олесь)

Раби – це нація, котра не має Слова. Тому й не зможе захистить себе.
(Оксана Пахльовська, д-р філологічних наук)

Мова – це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма національного організування.