«Життя – бо ваше вже, а не моє. А тільки я так скажу вам на прощання. Не з тієї пляшки наливаєте. П’єте ви, як бачу, жаль і скорботи. Марно п’єте. Це, хлопці, не ваші напої. Це напої бабські. А воїну треба напитися зараз кріпкої ненависті до ворога та презирства до смерті. Ото ваше вино. А жаль — це не ваше занятіє. Жаль підточує людину, мов та шашіль. Перемагають горді, а не жалісливі!»
У цих словах діда Платона виражена основна думка твору. У такий іб Довженко виявив своє бачення ситуації, пропагуючи таку необхідну на той час «науку ненависті». Її своєчасність та актуальність стверджує в оповіданні командир Петро Колодуб, від імені якого ведеться розповідь. Для нього, як і для багатьох відступаючих бійців, переправа через Десну стала справжнім духовним очищенням. Тоді, як сам про те розповідає, його охопив сором і розпач, зникли жаль і туга, натомість «нестерпний вогонь пропік наскрізь». Завдяки цьому вогню, що викресав дід Платон, тепер він, капітан Колодуб, «у бою сторукий, помножений стократ на гнів і ненависть».
Найвищої емоційної напруги сповнений в оповіданні епізод незвичайної смерті мужніх дідів. Платон і Савка гинуть, потопивши посеред Десни свій човен, вщерть наповнений фашистами. Ця драматична сцена теж працює на основну ідею твору. Адже героїчний вчинок дідів — це приклад мужності та відваги для відступаючих бійців, це переконливе підтвердження істинності та щирості їхньої науки.
Образи дідусів Платона і Савки у творі символізують невмирущий героїчний дух рідного народу. Невипадково для цієї ситуації письменник-романтик обрав саме « крайню» вікову категорію — старість. Вона якраз увиразнює кращі народні риси: глибоку мудрість, зневагу до смерті, сміливість, здатність до самопожертви в боротьбі з ворогом.
Объяснение:
Доброта-это важное, нужное качество, без которого человек не может называться человеком. В этом слове забота и ласка, тепло и любовь. Стремление прийти на живет в сердцах многих людей. Добрые дела и поступки красят человека, сближают людей. Совершая их, человек находит новых друзей. Научиться быть добрым очень трудно! В наше время доброта утратила свою силу. Люди перестали ценить друг друга. В суматохе будних дней люди перестали ценить и уважать друг друга. Бурная жизнь больших городов вселяет в сердца людей равнодушие и безучастность. Но надо остановиться и посмотреть вокруг! Надо спросить у себя: » А чем я согреваю планету?» Если вы не замечаете людей, то не замечают и вас. И если вы, то будут и вам. Все в мире взаимосвязано, ну а точнее, что посеешь, то и пожнешь. Нельзя заставить человека быть добрым, у него должно быть доброе сердце. Ведь надо стремиться всегда и во всем быть полезным людям, не стоять равнодушно в стороне.
