Для кожної людини поняття щастя індивідуальне. Хтось знаходить задоволення у матеріальних речах, таких як гроші, гарний одяг, автівки або інші речі. Але їх не можна засуджувати в "цінничності", адже для багатьох людей які в минулому проходили тяжкі труднощі зі статками, здатність до постійної матеріальної сталості полегшує життя та заспокіює стрес від пережитого.
Інші люди навпаки радіють від спілкування і знайомств, приємних моментів з друзями та родиною, затишних спогадів. Такі нематеріальні цінності у людини це ознака правльного ставлення до життя, адже дуже важливо проводити кожен день так, щоб наситити своє життя як можна більшими спогадами , залишити у пам'яті оточуючих свій слід .
Я відношу себе до другої групи людей, адже для мене насамперед щастя - це можливість годинами розмовляти із сімєю, непомічаючи час, розважатися із друзями та разом перемагати перешкоди , займатися улюбленними справами, пізнавати щось нове.
Отже, не має значення що приносить людині щастя, головне слідувати своїм впевненням і тоді кожен день вона буде зустрічати і проводжати із посмішкою , брати максимум задоволення від життя.
Щастя... У кожної людини воно різне. На мою думку, найбільше щастя — відчувати, що ти потрібен людям.
Щастя — це відкривати незвідане. Першовідкривачі нових земель були, мабуть, дуже щасливими людьми. А якими ж щасливими виявилися космонавти — першовідкривачі космосу! Чехословацькі мандрівники Зігмунд і Ганзелка — щасливі наші сучасники: вони своїми очима бачили природу і людей Африки, Америки, Азії, Європи, зняли багато документальних фільмів, написали дуже цікаві книги.
Щастя — це відчувати красу рідної природи, як Т. Г. Шевченко, П. Г. Тичина, І. С. Нечуй-Левицький, В. М. Сосюра... Мабуть, велике щастя випало М. Коцюбинському, коли він, мандруючи Прикарпаттям, збирав матеріали для своєї повісті "Тіні забутих предків".
Бути щасливим — це означає бути всебічно розвиненою людиною, любити свою Вітчизну, рідну природу, мистецтво, працю, справедливість. Але бувають обставини, яких людина не може подолати, яку б силу волі вона не мала. Я часто запитую себе: чи була Леся Українка щасливою? Адже все свідоме життя її сковувала, мучила важка хвороба. Нелегко їй жилося, але скільки сонячної радості в її ліричних творах! Герої її поезій, поем, драматичних творів своїми роздумами і глибокими над природою відстоюють щастя людини.
А пейзажі у ранніх поезіях Павла Тичини і "Мисливські усмішки" О. Вишні!
Глибоко підчувати красу природи, дбати про її збереження на щастя людям — важливе завдання нашої літератури. Тому мені дуже подобаються з українських письменників М. Чабанівський, А. Малишко, Д. Панличко. Їхні герої — великі правдолюби. Але для щастя людніш цього замало. П. А. Грабовський писав, що милуватися благодатними куточками природи можуть і філістери, люди байдужі до долі "роду, до трудящих. Я вважаю, що щасливі ті люди, які палко люблять свій народ.
