Через усе моє дитинство тече річка Сіверський Донець. Починається вона десь там, де води його ще по вінця затоплюють прарічище повенями, де колись військо князя Ігоря купало коней, де землі дарують справді царські скарби археологам.
Береги ріки рясно поросли вербами, густо помережані стежками людських доль, тягнуться кудись далеко, щоб на обрії злитись з небом і знову повернутися над селом обрамленням Чумацького Шляху, створити вічну взаємодію землі й неба, плинного й вічного, насущного і почасового.
Приємно купатись у водах Сіверського Дінця, у ніжності зоряних ночей, у пісенному морі сільських вечорів, коли село співає кожним своїм гомоном, де діти збираються на ігрища, де селяни вечеряють після втомливої цілоденної праці на толоці.
Саме звідси в мене природна любов до рідного краю, села, повага до людей.
Объяснение:
Скласти діалог на тему «Земля не вибачає байдужості» пропоную так:
- Привіт, Іванко! Як справи? Як відпочили вчора на природі?
- Привіт, Артеме! Справи добре, проте я вкрай була обурена поведінкою людей на природі.
- А що сталось?
- На жаль, більшість не доносить сміття до смітника. І вся заповідна зона вкрита купою пляшок, серветок, пакетів.
- Це велика проблема людства! Через таких несвідомих осіб страждає вся Земля.
- Так, через таких людей ми маємо чимало екологічних проблем.
- З екологією у нас серйозні проблеми, і справді. А що вже казати про заводи, на яких немає очисних споруд…
- Землі дуже важко з цим впоратись. Я вважаю, що через таке ставлення до природи, людство і потерпає від великої кількості катаклізмів.
- Земля не вибачає байдужості, тому кожному з нас треба ставитись до природи з повагою!
