Самостійна робота
Варіант II
І рівень (по 1 б.)
1. Укажіть рядок, у якому
всі слова утворено
безафіксним А вигін, розпад, наклеп
Б натхнення, вареничок, припаркова
В двір, лісочок, придорожній
Г прізвисько, дотепний, буревій​

Кожна людина хоча б раз замислювалась над тим, що таке щастя. Для когось це морозиво, цукерки, яблучний пиріг або Київський торт, а хтось відчуває себе щасливим, коли всі родичі здорові, матуся в гарному настрої, сестричка пропонує нову гру. Скільки людей, стільки ж думок. Щастя - це дуже важлива складова нашого життя, без якої все здавалося б сумним та сірим. Коли людина радісна, вона робить оточуючих щасливими, передає свої позитивні почуття, в неї змінюється настрій. Як же можна побачити щасливу людину? Це дуже просто. Вона наче сяє, посміхається, не просто ходить вулицями, а наче літає, як вільна пташка в ясному небі. Щоб бути щасливим, не потрібно багато робити для цього. Можна радіти звичайним речам, помічати банальні речі, бути вдячним батькам за кожен день, дякувати бабусі за смачний обід. Тоді щасливою буде не тільки людина, а її рідні та друзі.

Повернулось у старого серце, як почув, що козацька кров ллється понад Дніпром через Виговського і через навіженого Юруся Хмельниченка, що одержав після його гетьманованнє; а як досталась од Юруся булава Тетері, то він аж за голову вхопився. І хто тільки бачив, як вони з поля повернули в гай, усяке зараз домислялось, куди вони простують. А Черевань був тяжко грошовитий да й веселий пан із козацтва, що збагатилось за десятилітню рійну з ляхами. Річ тут про Богдана Хмельницького, як він років з десяток шарпав з козаками шляхетних ляхів і недоляшків. Пташки співали і свистали усюди по гаю так голосно да гарно, що все кругом неначе усміхалось. Бувало тоді, у ту старовину, таке, що і вдень і вночі сподівайсь лихого гостя — татарина або ляха. Так над ворітьми у башті було й віконце, щоб роздивитись перше, чи впускати гостя до господи, чи ні. А якби років п'ятнадцять або двадцять назад, так усяке сиділо по Вкраїні тихо та смирно, наче бджола в зимовнику. Василь Невольник з великої радості не знав, що й робити: кинувся до Шрама і поціловав його в коліно. Жаловались миряне і попи благочестивії тілько далеким своїм землякам — козакам запорозьким, которі, живучи в диких степах, за порогами, старшину свою самі з себе вибирали і гетьману коронному узяти себе за шию не давали. Як уже не вмудрялись, щоб погасити теє полом'я! У тих-то случаях пошрамовано його вздовж і впоперек, що козаки, як прозвали його Шрамом, то й забули реєстрове його прізвище.