Нещодавно у наш клас завітала дівчинка. Вона була новенькою. Звуть її Софія.
Спочатку не знала, що сказати, ніяковіла, пекла раків. Почувалася не у своїй тарілці. Дівчатка самі почали розпитувати Софію. Спершу вона соромилася, але згодом усе минулося. У однокласниць було багато запитань, та пролунав дзвінок на урок. На першому уроці Софія була як у воду опущена. Вона пропустила одну тему. Та згодом, коли познайомилась із вчителями, а вони у нас найкращі, почала показувати товар лицем. Та й співрозмовниця вона цікава. За словом у кишеню не полізе. Здавалося, що у дівчини язик добре підвішаний. Та в цілому вона нам усім дуже сподобалась.
Ми вміємо дружити та вболівати один за одного, не розбиваємо глеків, тому новенька надзвичайно цьому рада.
Запорозькі козаки були віруючими людьми і суворо дотримувались православ'я. З 1734 року і до кінця існування Нової Січі у межах вольностей Війська Запорізького діяли 44 церкви.
Церковний інтер'єр та внутрішнє убранство відображали ставлення запорожців до церкви.
Кожен помираючий козак, якщо мав при собі хрестик, іконку або був царською медаллю, неодмінно відписував все це церкві.
За народним звичаєм мореходці, поранені та хворі козаки любили робити обіти і в раз ння від небезпеки, вдачі, або одужання приносили в дарунок церкві срібні хрестики, чарки, бляшанки з зображенням святих та інше. Тому запорозькі церкви завжди мали багате убранство. Найбагатшою з них була Покровська Січова церква.
Покровська запорозька церква, яка була на останній Новій Січі оздоблювалась за рахунок Коша і особистих вкладів запорожців.
Своїм внутрішнім оздобленням та коштовностями Покровська Січова церква могла позмагатися з ризницею Києво-Печерської лаври.
У середині церкви глядача вражав багатоярусний іконостас з церковними вратами "в косую сажень" відлитими з чистого срібла та позолоченими.
Ікони горіли золотим оздобленням і були написані кращими візантійскими та українськими художниками. Ризи були ковані золотом. Книги були обкладені масивним сріблом з коштовним камінням. Після зруйнування останньої Нової Січі частина церковного одягу,книг, хоругвів була подарована Потьомкіним соборній церкві в м. Миколаєві, а частина ризниці завжди зберігалась при князі і була знайдена в його будинку після його смерті.
Про це пише історик Скальковський в своїй "Історії Нової Січі" Після знищення Запорозької Січі і зруйнування Січової церкви частина її майна за розпорядженням губернатора Новоросійського краю М.Д. Язикова була перенесена в Нікопольску Свято-Покровську церкву завдяки клопотанням її ктиторів братів Івана і Якова Шиянів.
Опис цих церковних речей дає Д.І. Яворницький в роботі " Запорожье в останках старини і преданиях народа" т.II, а також нікопольський священик протоєрей Іоан Карелін в "Записках Одесского общества истории и древностей".
Як свідчить опис церковних старожитностей Нікопольського музею за 1919 -кінець 20-тих років вони були передані у середині 20-тих років з Нікопольської Свято-Покровської церкви,що належала до УАПЦ, у краєзнавчий музей.
Найдавніший запорозький експонат музею -хрест з Микитинської Сі- чової церкви. Хрест залізний ко
