Там в пасдедньом речені тікі одна н а .має.бути 2

Вулиця Адміральська — головна вулиця в перше сторіччя існування Миколаєва. Назва запропонована поліцмейстером Павлом Федоровим у 1822 р., але не затверджена генерал-губернатором Миколаєва адміралом Олексієм Грейгом. Повторно запропонована поліцмейстером Григорієм Автономовим. Затверджена адміралом Михайлом Лазарєвим в 1835 р. Назва дана по будинку головного командира Чорноморського флоту (1793 р.), від якого починалася ця вулиця. Оскільки флотом командував адмірал, то його будинок у просторіччі називали «адміральським». Звідси й пішла назва вулиці.

На цій вулиці мешкала міська знать — офіцери морського відомства, чиновники, купці. Тут будували красиві кам'яні дво- і триповерхові будинки, адміністративні будівлі, торгові приміщення.

Замощення вулиці Адміральської почалося в 1820-ті роки. Довгий час вона не мала освітлення, а лише в 1823 році, починаючи від будинку головного командира Чорноморського флоту і до штурманського училища, що знаходилося за будівлею 2-й жіночої гімназії, були встановлені гасові ліхтарі.

Після революції, в 1920-ті роки, перейменовано у вулицю Карла Маркса. До 175-річного ювілею міста вулиці повернули історичну назву — Адміральська.

Людина і природа нерозривно взаємопов’язані між собою. Це було завжди. Первісні люди настільки трепетно ставилися до природи, майже обожнювали її. І вогонь, і вода, і земля, і небо… Усі стихії бачилися первісній людині божествами. Та й рослини, і тварини, і птахи. Це трепетне ставлення до природи і зараз жевріє в душі кожної людини. Наприклад, моє ставлення до ластівок. Я дуже люблю ластівок. Приїжджаю в село до бабусі, відкриваю скрипучу дерев’яну хвіртку, обнімаюся з бабусею, п’ю з нею чай, а потім – до річки. Ластівки вже там. Вони кружляють так низько, що крилами нібито торкаються води. У глині стрімкого протилежного берега гнізда ластівок. Там вони вигодовують своїх пташенят.

Жива природа дивовижна. А ще, я знаю, природа лікує. Ті ж собаки і кішки. Дихання собак, як з’ясували вчені, створює в квартирах і будинках протимікробну середу. Не дарма ж нашими предками складені приказки: “Кішка на хворе місце лягає”, “Собака лизне – всі хвороби вилікує”. І як шкода, що в наш час ставлення людини до природи стало таким безжально-споживчим. Людина вирубує ліси, викидає в атмосферу забруднюючі її речовини, отруює воду озер, річок і морів. Хіба це припустимо? Адже ми живемо від природи, дихаємо її повітрям, харчуємося її плодами. І чи надовго вистачить природних ресурсів при такому їх непродуманому варварському використанні? Може, на наш вік і вистачить. А наші діти? Я знаю, багато людей, зокрема, письменників, боролися і борються за природу. Ось, наприклад, відомий письменник Чингіз Айтматов у своєму романі “Буранний полустанок” пише про Арал, який висихає і кожен рік становиться менше, клімат, який змінюється в гіршу сторону, землю, яка скудіє на очах. Ще Айтматов пропонує нам використання природних багатств.