По обидва боки ставків колись були посаджені верби над самою водою; тепер ті старі верби стоять попід горами довгими рядками над самими левадами і замість води спускають свої віти на пухку зелену, густу, як руно, траву. Через той довгий рядок левад стелеться маленька стежечка. Підеш серед гарячого літнього дня тією стежкою й неначе увійдеш в якісь дивні покої, дивніші й кращі од царських! Ідеш стежкою і неначе переступаєш з одного гарного залу в другий, ще кращий й дивніший. Зелені левади з чотирьох боків обставлені рівними рядками старих товстих верб. Верби старі, давні, товсті, як діжки.
Народні легенди переповідають, що ця фортеця вперше була збудована ще за життя Ісуса Хреста. Археологічні розкопки засвідчили, що люди тут уже жили понад п’ять тисяч років тому. Місце це було настільки бажаним, що претендентів на володіння ним не бракувало ніколи. Та й саме місто за народною етимологією так і називається – жадане або бажане, одним словом – Хотин.
Той, хто володів містом, контролював також єдину дорогу , що виходила з віковічних лісів берегом струмка до переправи на Дністрі, саме біля підніжжя скелі, на якій височіла, змінюючи з часом свою архітектуру та конструкцію, твердиня. А контроль дороги, а тим більше переправи через велику річку, в усі часи був дуже прибутковою справою. Тому володіти Хотином дуже хотіли.
Наприкінці ХIV століття Хотин увійшов до складу Молдавської держави. Зважаючи на подвійну загрозу від Польщі та Османської імперії, господар Молдавії Стефан ІІІ Великий значно розширив фортецю. Було зведено новий мур товщиною 5 і висотою 40 метрів, споруджено п’ять веж, рівень двору фортеці піднятий на 10 метрів та розділений на Княжий двір і двір Воїнів, подвір’я вимощується кам’яними плитами та будується керамічний водопровід, що простягався майже на кілометр у бік від річки. Викопуються глибокі підвали для зберігання провіанту. Саме після цієї реконструкції Хотинська фортеця практично повністю набула свого сьогоднішнього вигляду, крім південних мурів та Південної (В’їзної) брами з дерев’яними мостами, зведеними на початку XVIII століття турками.
Нині на території Хотинської фортеці створено Державний історико-архітектурний заповідник, відбуваються числені реконструкції битв, проводяться фестивалі та знімаються історичні фільми. «Захар Беркут», «Д’Артаньян та три мушкетери», «Тарас Бульба», «Чорна стріла», «Могила Лева», «На війні як на війні», «Русалочка», «Сказання про доблесного лицаря Айвенго», та ще понад 40 фільмів, у зйомках яких брала участь фортеця.
Суворий і грізний вигляд мають оборонні стіни фортеці – замка. Зовні їх прикрашають викладені з червоної цегли чотири смуги, кожна з яких складається з кількох квадратів, вписаних один в один, та розташованими над ними чотирма рядами ступінчастих! пірамід завершених хрестами.
Такі мотиви часто зустрічаються в Українському народному мистецтві, особливо на Поділлі. Завдяки орнаменту, стіни висота яких досягає 40 метрів справляють враження монолітних і надзвичайно могутніх.
