Якось зустрілись дві цифри: одна арабська, а друга римська. І тоді вони не могли зрозуміти, хто важливіше,і вирішили влаштуватись війну: Хто переможе, той і буде головною цифрою. Почали вони воювати таким чином: один хлопець використовував тільки арабські цифри, а інший тільки римські.Перший хлопець використовував римські щоб замінити такі слова, як "Перший, другий, третій...".
А арабські цифри використовував інший для нумерації. Наприклад Один, Два,Три...
І всі використовували для різних цілей, і усі вони виявилися корисними! Тоді вони вирішили не воювати більше. Замість цього вирішили змиритися з цим непорозумінням, і збудували собі Царства: арабська цифра збудувала собі царство, а римська собі.
І жили вони багато років, а головне, не воювали.
"Ось ми і виросли" як би це сумно не звучало, але так воно і є. Коли ми були малими, всі рушення за нас приймали дорослі, а зараз вже час за розум братися і нам, та вирішувати усі наши проблеми самим.
Як то кажуть "Без труда, не виловиш і рибку із пруда". Якщо ми і далі будемо сидіти на одному місці в очікуванні того що, все замість нас зробить хтось інший, то всі наші прекрасні мрії ніколи в житті не здійсняться, бо окрім нас самих, воно нікому не потрібно.
Я вважаю, що кожна людина має місце в своєму житті для подвигу, хай це буде маленьке діло, але ти знаєш що ти приклав усі свої зусилля, знання та любов до цього діла, спочатку краще починати з чогось малого, а далі буде більше.
Для того щоб якомога краще розвиватися, та досягти свої цілей можна вчитися не лише у наших українських поетів, також і в зарубіжних, бо в їх творах також дуже багато цікавого та корисного, але пам'ятайте " чужому научайтесь, й свого не цурайтесь" .
Якщо ти будеш робити все для своєї цілі з любов'ю та гарним бажанням, а не так що робишь, аби було. Так ніхто не робить, як кажуть"що посієш, те й пожнеш" якщо робити як-небудь, то гарного результату можеш навіть і не чекати, для успіху потрібно прикладати багато зусиль.
