Дролип ОЛСКсандра Дюма. Прочитайте текст і виконайте завдання 6 до нього.
(1) І справді, ще до смерку примчав гонець із сусіднього зимівника. (2) Він сповістив, що
кошовий Бородавка рихтує вісімдесят байдаків — іти морем на Туреччину. (3) Товариство
відпливе за три дні. (4) Дев'ятеро молодих козаків поскакало з хутора найбистрішими кіньми. .
(5) А десятим скакав Михайлик. (6) Баскими кіньми домчали до перевозу, поромом
перехопилися на той берег. (7) На березі ніде було пропхатися: вся Січ вийшла вантажити
байдаки. (8) Козаки тягали невеличкі гармати-фальконети, приладнували їх по чотири, по
шість на човен. (За В. Маликом)
6. У значенні іменника вжито прикметник
А сусіднього (1)
Б кошовий (2)
В молодих(4)
гбаскими (6)​

Ось який діалог відбувся у мене з народним артистом Богданом Ступкою. Він стояв переді мною у прекрасно пошитому костюмі, стрункий, усміхнений. Цього дня у мене виникли непередбачені непорозуміння із знайомою дівчиною. І я тремтячим від хвилювання голосом звернувся до нього:

- Пробачте, Богдане Сильвестровичу, як, на Вашу думку, легше за все знайти потрібний ключик до серця дівчини?

- Що Ви маєте на увазі? - співчутливо відповів мені великий актор.

З почервонілим від ніяковості обличчям я сказав:

- Знаєте, є одна дівчина, яка втратила довіру до людей. Вона мені дуже подобається, і я хотів би повернути їй радість спілкування.  

- Розумієте, молодий чоловіче, довіра повертається в процесі спілкування. Ви можете просто поговорити з нею відверто і щиро, сказати їй слова, які вона вже майже не сподівалася почути: ти дуже хороша, ти гарна, ти маєш чудовий голос (або ти чудово малюєш)... Найголовніше, щоб ці слова йшли від самого серця.  

- І тоді вона мені повірить?  

- Вона повірить, якщо відчує вашу щирість і бажання прийти на до

- То ви вважаєте, що правильно і вчасно сказані слова можуть зробити чудеса?  

- Так, ваша розмова повинна бути чемною, ввічливою, задушевною, тактовною - і тоді до серця будь-кого з людей ви підберете ключик.  

- Мені дуже сподобалися ваші неоціненні поради, я обов"язково ними скористуюся. Дякую вам, Богдане Сильвестровичу.  

- Нехай щастить!  

Миколка, син Прокопа, такий школярик гарнесенький був: сумирненький, соромливенький, млявенький, як дівчинка. Та ще ж такий чорнобривенький, білолиценький, носок невеличкий, щічки круглесенькі, ще й чубок кучерями. Страх яке до книжки було: чита, одно чита, а особливо як на урок загадають щось таке — чи про луку, чи про ліс.. Ну й любило це. Раз гулять повели їх у ліс. Він забіг у гущавину та й зупинився у захваті: "А як ось тут гарно! Гіллячко... сонечко в дірочки... мережечки", І все було йому цікаво.А якось прийшов сумний. Вчитель запитав, чому. Та й розповів: у хаті бідно, їсти хочеться. А на столі лише хліб та борщ учорашній перебовтаний. А хотілося й оладок, і риби. Як батько де почув, то й побив. "Шкури з мене, шкури", — кричить. Наступного разу чоботи порвались. Знову батько побив. А через деякий час відвалився в чоботі підбор. Злякався Миколка. Розсердився батько: "Старцюго, — кричить, — панувать!.. Ось прийде, за стіл залізе... книжки розкладе, перо... старцюго, щоб і но не була в школі... В найми з душею твоєю".Вибіг Миколка з хати. А ввечері повертається, під пахвою чоботи несе. Вчитель дав, як дізнався, що трапилось. Прокіп душею відійшов, осміхається. Попросив сина показать, що він там вчить такого цікавого. І так гарно то було. Буква "О", як бублик, а "Г", як кочерга, а хмара з’являється з пари. Радий Прокіп. Він і сам бігав синові чоботи позичить та ще й хліба. Ніхто не дав. У найми, кажуть, віддавай. А він би сина й у второкласну школу відправив, і в семінарію, щоб до ума довести. Щоб хоч він не страждав: "Хіба ж я ворог дитині своїй!.. Спроможусь..."