Ми їхали трамваєм. Був кінець січня, новорічні свята лишилися позаду, але про них нагадували звалища ялинок, що виднілися де-не-де за вікнами. Зовсім недавно вони сяяли різнобарвними вогниками, дивували іграшками. Деякі ялинки повиносили з квартир із залишками серпантину, гірлянд. На ялинках, викинутих на звалища, прикраси виглядали безглуздо і жалюгідно.
- Чи треба було нищити стільки дерев заради короткочасного задоволення? — зауважив хтось із пасажирів.
- Традиції є традиції, — відгукнулася літня жінка, — та й дітлахам радість.
- Згоден, але питання в іншому, — приєднався до розмови бородань, — навіщо так зневажливо ставитися до дерева, яке несло радість у Новий рік і дітям, і дорослим. Викинули ялинки на звалища немов якийсь мотлох.
- А ось у деяких європейських країнах влаштовують свято, коли прибирають ялинки, — утрутився у дискусію юнак. їх урочисто вантажать на машину і вивозять за місто. Люди підкреслюють свою повагу до дерева, навіть зрубаного, дякують за свята. А без любові до природи не може бути любові до батьківщини. Про це ще школярем я читав у російського письменника Костянтина Паустовського.
У вагоні запала тиша. Пасажири обмірковували щойно почуте. За вікнами промайнуло чергове звалище ялинок…
