1) Мої птахи, на рідні луки дальні хоч по одній пір'їночці зроніть.
2) Встаньте, вклоніться люди, Шевченко іде на Волинь.
3) О, Берестечко! На твоєму полі чоло схилив великий наш Кобзар.
4) О Боже всесильний, навчи не зневіритись нас!
5) О Боже всемудрий, у цім многотрудному світі, у цім многогрішнім, навчи нас лишитись людьми!
6) Пробачте Лесю ть за ці чужі бетонні стіни, за душі темні і пусті за невкраїнність України.
7) Прийди в гаї, мій друже, другом немов до істини з імли, за всіх недужих, кволих духом, у цьому храм Дай мені сонця, дай мені вітру, дай мені радості, зоряне світло.
9) Гей, дорого дальня, повертай до мами - буде в її косах менше сивини.
10) О Батьківщино, мати ясноока. Торкаюсь тихо імені твого.
В одномумісті жили два маленьких горобчики Чик та Чирик. Дуже любили вони вихвалятись один перед одним.
Одного сонячного ранку горобчики знову почали вихвалятись. Чик, гордо піднявши голову, сказав:
- Подивись, яке в мене гарне пір'ячко. Воно так і виблискує на сонці.
Чирик відповів:
- Та ти тільки поглянь, які у мене ніжні крильця, тендітний хвостик. Я набагато кращий від тебе.
Чик аж закричав від таких слів. Між горобчиками почалась сварка, яка невдовзі переросла в бійку.
За маленькими хвальками, хитро примруживши оч гав великий чорний кіт Мурко. Чик та Чирик бились так, що аж летіло пір'я. Кі тихенько підкрався і швидко стрибнув за здобиччю. Вхопив горобчиків за хвостики. Перелякані пташенята почали вириватись, і таки полетіли. У Мурка в лапах залишилися лише їхні хвостики. Посідали бідолашні на паркані і мовчать. Нікому не хочеться більше вихвалятись, та і немає чим.
З того часу горобчики жили дружно. А якщо і кортіло деколи похвалитись, то одразу згадували про свої хвостики, які залишились у Муркових лапах.
