Хотинська фортеця - прекрасний зразок середньовічного оборонного зодчества України, один з найбільш значних пам'ятників архітектури Буковини. Побудована в XIII в. за наказом князя Данила Галицького на місці ранньослов'янських укріплень. Замок (цитадель) складається з чотирьох оборонних веж, палацу коменданта, офіцерських казарм, церкви з фрагментами розпису XVI в. Довгий час Хотинська фортеця була форпостом Галицько-Волинського князівства, важливим оборонним пунктом Придністров'я. У XVI в. її зміцнює молдавський король Стефан III. У 1621 р. під Хотином об'єднані польсько-українські загони під командуванням гетьмана Я. Ходкевича розбили 150-тисячну турецьку армію, яка вважалася непереможною. Вирішальну роль у Хотинській битві зіграло 40-тисячне козацьке військо гетьмана П. Сагайдачного. Однак Хотин залишився під владою турків, які у XVIII ст. за до французьких інженерів звели поряд з замком Нову фортецю з земляними ровами, бастіонами і чотирма воротами. Усередині міг розміститися 20-тисячний гарнізон.
Після приєднання Бессарабії до Російської імперії в XIX в. фортеця була відновлена, замкова мечеть перетворена в гарнізонну церкву Олександра Невського, а мечеть на території Нової фортеці стала церквою Св. Миколая. Після Кримської війни Хотинська фортеця як військовий об'єкт втратила значення, однак непогано збереглася. Її значні стіни служили декораціями в таких відомих кінофільмах, як "Захар Беркут", "Балада про доблесного лицаря Айвенго", "Дартаньян і три мушкетери", "Стріли Робін Гуда", "Тарас Бульба". До 1000-річчя Хотинської фортеці проведена реставрація. У корпусі казарм відкрита музейна експозиція. На території працює кафе і сувенірна крамниця.
Ще з ночі почав він свою роботу, щоб ранком здивувати весь світ. Кожний кущик, кожне деревце дід Мороз прикрасив по-різному. На кущах глоду порозвішував тонке мереживо. На гілках черемхи — разки намиста. А дубовому листу, що так і не опав восени, доточив розкішні торочки. Всіх обійшов, нікого не минув. Немало потрудився він і біля сосен.
Торкнувся кожної глиці і ніжним серпанком оповив крони. І зараз усі сосни, мов купаються в білому мареві. Від цього кожний стовбур ще більш відливає червоним золотом, а верховіття м'яко тане в безмежному просторі тьмяно-срібного неба. Важкі, сизі пасма, боячись згубити свою красу, схилились, завмерли і не ворухнуться.
Глибока тиша залягла довкола. Ніщо не шерехне, ніщо не порушить цей урочистий, зимовий спокій. Віддалік сосен — берізка. Та яка берізка! Хіба скажеш, що вона гола, безлиста? На ній розпустилося чудове, біле листя, а на гінкому вітті розкрився весняний первоцвіт. І все на ній біле: і гілля, і листя, і кора. Хто не йде — замилується. А дід Мороз тільки посміхається в сиву бороду: «А що, гарна?».
Отакий-то витівник живе у наших краях.
